Перейти до основного вмісту

Проза


Батіжок
Бевка
Боровики
Весняна мелодія
Війна, дітоньки, війна
Гіркі горошини

Грачине містечко
Диво баби Марії
Дідова школа
Дідух
Добра дівчинка
Друзі
Жайворонки
Жар-птиця
Журавка
Зелені паляниці
Знахідка
Їжачок
Казка про Хоробрих з Найхоробріших
Калина

Квітка папороті
Кленчук
Ластів'ята
Майже драматург

Мати
Матусенько-о-о!

Метелик
Мій перший костюм
Могилівський соловейко

Моя улюблениця
Музичний дятел
Найдорожче
Неслухняне курчатко
Омелюхи

Подвиг
Покарання

Принеси 200 карбованців!
Ранок (весняний)
Ранок (літній)
Ромашка
Синичка

Синівський подарунок
Синьоокий серпень
Сійся-родися

Сірко і шпак
Сойка
Тополя

У черзі
Філько
ХАЙ ШУМИТЬ ЗЕМЛЯ ПІСНЯМИ
Хитрий горобчик
Червона валка
«Чорний ворон»
Чубчик




    Коментарі

    Популярні дописи з цього блогу

    Їжачок

     Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки, вкритої густими гострим

    Ластів'ята

      Наш будиночок майже біля самого моря. У кімнаті повно сонця і солонуватого повітря. Коли море спокійне, ми чуємо, як у воду пірнають чайки. А коли воно розіграється, то спінені хвилі набігають аж на наш поріг.   Двадцять днів тому, коли ми влаштувалися в цій невеликій дерев’яній хатці, то дуже здивувалися, що над дверима ластівки звили собі гніздечко. Середнього зросту чоловікові до нього можна було й рукою дотягнутись.   Не знаю чому, але це гніздо не було побудоване за всіма правилами ластів’ячої архітектури. Пташки не примурували гніздечко наглухо до стелі, як це робить більшість їх родичів, а залишили свою хату без даху. Тому четверо ластів’ят весь час висували пухнасті голівки з гнізда. Здавалося, що вони тягнуться до безмежного моря.   Ми не раз спостерігали, як працьовиті батьки годували своїх ненажерливих дітей. Ще й не було видно матері, а великі жовті ротики розкривалися їй назустріч. Ластівки давали їсти малятам по черзі: спочатку крайньому, політають, політають і