Перейти до основного вмісту

Ранок (весняний)



Як тільки березневе сонце залоскотало потемнілий сніг, з даху біля ринви несміливо виглянула велика прозора крапля води. Вона поніжилася у весняній теплині і, набравшись хоробрості, відірвалась від щілини і з радісним вигуком "кап" упала під хатою.
  Сонце лоскотало сніг…
  І за першою краплею полетіли інші. Тільки й чути було: кап-кап-кап.
  Спочатку оті прозорі краплі просвердлили в снігу глибоку криничку, яка висвічувала небесною синню.
  А сонце лоскотало сніг…
  А з даху: кап-кап-кап, кап-кап-кап…
  І криничка переповнилася кришталевою водою. Найхоробріші краплини почали штурмувати неприступні снігові стіни кринички. Надибавши слабке місце, вони кинулися туди гуртом і пробили вузенький рівчачок.
  А сонце лоскотало сніг…
  А з даху: кап-кап-кап, кап-кап-кап, кап-кап-кап…
  І з того рівчачка задзюрчав прозорий холодний ручайок. Він повільно пробирався поміж замерзлими грудками і шматками льоду.
  А сонце лоскотало сніг…
  А ручайок струменів усе. далі й далі, набираючи швидкості, шукаючи незвіданого шляху до великої води.
  Ручай грав усіма барвами сонця, жебонів пісню весняну лазуровому небу.
  Так починалося велике оновлення на з
емлі.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Їжачок

 Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки,...
Дописати коментар
Докладніше

Тополя

  Росла собі край дороги тополя все вгору та вгору. Мимо неї вдень і вночі стрімголов мчали таксі, вантажні автомашини, автобуси, ліниво повзли трактори з причепами, обкутували їдким димом мотоцикли і мопеди.   Дорога гула, ревла, стогнала.   А тополя то припадала пилом, то вмивалася дощами, то обсушувала свої листочки на сонці. Звикли до неї водії і пішоходи, ковзали байдужими поглядами й мчали чи йшли далі.   Якось уранці, коли сонце обняло своїми ласкавими променями дерево, на протилежному боці дороги чубатий хлопчина гукнув до матері, що вела його за руку:  — Мамо, дивіться!  — Що там, сину?  — Тополя засвітилася.   Жінка стала й радісно усміхнулася: тополя справді ніби зайнялася ізсередини. Листочки навколо стовбура пожовкли, а зовні ще милували око потемнілою густою зеленню. Тому й здавалося, що дерево підсвічується невидимими світильниками.   Хлопчик допитувався:  — Мамо, там лампочки? Як на ялинці?  — Ні...
Дописати коментар
Докладніше
☌