Перейти до основного вмісту

Спогади друзів, родичів та колег

  •   В.С. Прокопчук,  Шевченкіада Миколи МагериУ статті аналізується вплив життєвого подвигу і поезій Великого Кобзаря на життя і творчість письменника М.Н. Магери;
  • "Принциповий, порядний, справедливий..."  спогади про письменика Заслуженого лікаря України Володимира Степановича Садлія, опубліковані в газеті "Дунаєвецький вісник";
  •   Ще далеко до перебудови, до проголошення незалежності України, своїм натхненним словом Микола Магера закликав читачів любити рідний край, берегти природу, шанувати материнську мову, пам’ятати свій рід, своє коріння. І хоч твори він адресує дітям, але й дорослі впізнають себе у них, бо ж усі ми родом з дитинства. (Віталій Мацько)                                                                       
  •   Микола Магера — співець природи, співець дитячої душі. Вони - природа і діти - головні герої більшості творів відомого письменника. Микола Магера - майстер дитячої казки. Полюбилися малюкам і школярам початкових класів казки «Чубчик», «Добра дівчи н ка», «Неслухняне курчатко», «Оксавка», «Грицько» та інші. Герої цих книг шанують рідну мову, оберігають все живе, дбають про птахів і звірів, насаджують плодові дерева і квіти, слухаються батьків і вчителів, поважають старших, люблять рідний край. (Віктор Кривошия)
  •   Микола Никанорович дуже уважний до будь-яких проявів літературної творчості дунаївчан, їх успіху. Відгукнувся на нашу спробу узагальнити й опублікувати поетичний доробок дунаєвецьких учителів та учнів, який 1993 року побачив світ у збірці «Тернавське гроно». (Віктор Прокопчук)
  •  Микола Никанорович Магера став учителем, бо письменник, як мовив хтось із видатних, — це учитель народу. Рідному народові він дарував і дарує свою творчість - високолю дяну, гум аністичну, так потрібну всім, а особливо юним, — підростаючому поколінню молодої держави.   (Всеволод Лугови)
  •  Твори Миколи Магери - дж ерело духовності. Письменник щиро любить Україну, рідне Поділля, його людей, найперше — дітей. До них він випромінює ласку, доброзичливість.  (Дмитро Брилінський)
  •   Розумно і тактовно Микола Магера малює перед дитиною світ, в якому є і добро, і зло. Майстерно, через дитяче сприймання, передає скорботні сторінки з життя рідного україн ського народу - трагедію голодомору, розкуркулення, руйнування храмів. (Євгенія Гінзбург)
  •  У Миколи Никаноровича Магери широкий діапазон творів для дітей і про дітей. Популярністю серед читачів користуються книж ки «Чубчик», «Журавка», «Друзі», «Юрасик», «Добра дівчинка» , «Хитрий горобчик», «Читаночка». Настільними у школярів стали «Зелені паляниці», «Кам’янецькими стежками», «Читаночка» та інші.    (Валентина Магера,сестра письменника)
  •   Ось цикл новел «З давніх літ», що умовно названі повістю. Скільки тут гірких спогадів із «золотого» дитинства: і розкуркулення діда, і голод 33-го, і розпалювання ворожнечі між людьми під виглядом «класової боротьби». Особливо вражають правдивістю, часом натуралістичними подробицями «Діда спродують», «Зелені паляниці», «Червона валка». Прочитайте книжечку Миколи Матери «Я хочу жити», прихиліться до неї, як до чистого лісового джерельця, і ви відчуєте не тільки важкі стогони землі-матінки, не тільки голоси далеких поколінь, але й велику силу надії і віри.  (О. Онишко)
  •   Тема збереження всього живого на землі звучить у його книжках «Журавка», «Чубчик», «Друзі», «Хлопчаки». їх радо сприйняв читач - жодна не залежувалася на полицях книгарень.  (І. Кигитіна)
  •   До Миколи Никаноровича діти горнуться. Як тішилася донечка книжечкою казок «Добра дівчинка» з теплим дарчим написом. А в день 50-річчя Перемоги, Наталочка, ні слова нам не сказавш и, купила червоні тюльпани і поїхала до Миколи Никаноровича, щоб привітати його з великим травневим святом, святом, за яке він пролив і свою кров. Як це хвилююче, зворушливо й символічно - подумав я тоді! Наймолодше покоління незалежної України вшановує найстарше покоління, яке дало відсіч фашизму, відстояло мир на рідній землі. (Володимир Олійник)
  •  Ми глибоко шануємо і любимо Миколу Никаноровича  Магеру за правдивість і щирість, за промені доброти. Це дійсно у ч и т ел ь , охорон ец ь рідного слова, лицар національного духу, йому на роду було написано стати дитячим письменником, бо народився у День знань - 1 вересня 1922 року і все життя сіяв розумне, вічне, добре в душі читачів.  (Тамара Прокопчук)

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Їжачок

 Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки, вкритої густими гострим

Ластів'ята

  Наш будиночок майже біля самого моря. У кімнаті повно сонця і солонуватого повітря. Коли море спокійне, ми чуємо, як у воду пірнають чайки. А коли воно розіграється, то спінені хвилі набігають аж на наш поріг.   Двадцять днів тому, коли ми влаштувалися в цій невеликій дерев’яній хатці, то дуже здивувалися, що над дверима ластівки звили собі гніздечко. Середнього зросту чоловікові до нього можна було й рукою дотягнутись.   Не знаю чому, але це гніздо не було побудоване за всіма правилами ластів’ячої архітектури. Пташки не примурували гніздечко наглухо до стелі, як це робить більшість їх родичів, а залишили свою хату без даху. Тому четверо ластів’ят весь час висували пухнасті голівки з гнізда. Здавалося, що вони тягнуться до безмежного моря.   Ми не раз спостерігали, як працьовиті батьки годували своїх ненажерливих дітей. Ще й не було видно матері, а великі жовті ротики розкривалися їй назустріч. Ластівки давали їсти малятам по черзі: спочатку крайньому, політають, політають і