Перейти до основного вмісту

Фотогалерея

Микола Магера та його відзнаки.


З словом до читачів (Презентація повісті «Кам’янецькими стежками»
 в Дунаєвецькій районній бібліотеці) 
8 жовтня 1989 року

Хліб-сіль дорогому земляку. 
2002 р. 


Почесному громадянину м. Дунаївці нагороду вручає голова
 райдержадміністрації Ю.В. Кучерявий
У день 75-річчя з ювіляром М.Н. Магерою. О.А. Савчук,
 В.С. Прокопчук, Ю.І. Кузнєцов 
1 вересня 1999 р.

З 80-річчям письменника-земляка привітали дунаївчани. 
1 вересня 2002 р.

У день презентації повісті «Кам’янецькими стежками». 
Квітень 1990 р.

 Під час відкриття пам’ятника композитору Владиславу Зарембі 
в Дунаївцях Микола Ластовецький, 
Микола Магера, Віктор Прокопчук 
19 червня 1999 р.

На пам'ять матусі.
17 липня 1945р.
За робочим столом.
 1970р.

З М. Магерою його колишні учениці,
кондидати наук, доценти- Г.О.Ткачук та Г.О.Дорош


Викладач Хмельницького педучилища.
1976р.

М. Магера на виступі, про твори.

М. Магера та його портрет у 
Дунаєвецькій районній бібліотеці.

Залишаюсь у книгах. Ваш Микола Магера.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Їжачок

 Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки, вкритої густими гострим
Дописати коментар
Докладніше

Ластів'ята

  Наш будиночок майже біля самого моря. У кімнаті повно сонця і солонуватого повітря. Коли море спокійне, ми чуємо, як у воду пірнають чайки. А коли воно розіграється, то спінені хвилі набігають аж на наш поріг.   Двадцять днів тому, коли ми влаштувалися в цій невеликій дерев’яній хатці, то дуже здивувалися, що над дверима ластівки звили собі гніздечко. Середнього зросту чоловікові до нього можна було й рукою дотягнутись.   Не знаю чому, але це гніздо не було побудоване за всіма правилами ластів’ячої архітектури. Пташки не примурували гніздечко наглухо до стелі, як це робить більшість їх родичів, а залишили свою хату без даху. Тому четверо ластів’ят весь час висували пухнасті голівки з гнізда. Здавалося, що вони тягнуться до безмежного моря.   Ми не раз спостерігали, як працьовиті батьки годували своїх ненажерливих дітей. Ще й не було видно матері, а великі жовті ротики розкривалися їй назустріч. Ластівки давали їсти малятам по черзі: спочатку крайньому, політають, політають і
Дописати коментар
Докладніше
☌