"Я хочу жити не рабом, а вільним, як людина!"

     Микола Никанорович любив бувати в мене на дачі. Тієї ж дачі – шість соток землі та невеличка хатина, аби сховатися від дощу. Але там йому було любо. «Хоч трохи по землі походжу, а то все асфальт та асфальт,» - не раз говорив. - Щось писатимете? - запитував я. - На землі, коло яблуньки, вишні краще думається, а вже пишеться дома, за столом, - відповідав Никанорович.      Він пакував свого незмінного і вже потертого портфеля – клав стосик паперу, кусень хліба і ще якогось харчу. І хоча я переконував його, що в хатині в холодильнику є чим перекусити, чоловік настоював на своєму. Брав ключі і відправлявся «на городи», як піджартовував. - Я туди, а ви до праці, - казав.     Втім, Микола Никанорович любив, коли ми всім сімейством збиралися. Найбільше його тішили мої внуки – Даринка та Антон. Він їм розповідав про кожну квіточку, деревце. Тим більше, що діти хоч і малі ще були, але любили дідові оповідки й слухали дуже уважно. П...