Чорнобривці діда Магери

     Микола Никанорович любив бувати в мене на дачі. Тієї ж дачі – шість соток землі та невеличка хатина, аби сховатися від дощу. Але там йому було любо. «Хоч трохи по землі походжу, а то все асфальт та асфальт,» - не раз говорив.
- Щось писатимете? - запитував я.
- На землі, коло яблуньки, вишні краще думається, а вже пишеться дома, за столом, - відповідав Никанорович.
     Він пакував свого незмінного і вже потертого портфеля – клав стосик паперу, кусень хліба і ще якогось харчу. І хоча я переконував його, що в хатині в холодильнику є чим перекусити, чоловік настоював на своєму. Брав ключі і відправлявся «на городи», як піджартовував.
- Я туди, а ви до праці, - казав.
    Втім, Микола Никанорович любив, коли ми всім сімейством збиралися. Найбільше його тішили мої внуки – Даринка та Антон. Він їм розповідав про кожну квіточку, деревце. Тим більше, що діти хоч і малі ще були, але любили дідові оповідки й слухали дуже уважно. Правда, дворічній Дарусі важко ще було вимовити «Никанорович», то якось вона видала те, що легше сказати – дід Магера. Ми, дорослі, пробували їй підказати, що ліпше називати Никаноровича дідусем Миколою, але з такою поправкою вже Никанорович не погодився.
- Дідів Миколів є багато, а дід Магера – один, - сміявся. – Хай буде так, як мовила дитина.
   На дачі Микола Никанорович найбільше захоплювався квітами. Любив усі, але перевагу віддавав царській короні, тюльпанам і чорнобривцям. Тільки от біда – ну ніяк не хотіла царська корона прижитися на нашій землі. Уже то в одному, то в іншому місці висаджував її Микола Никанорович, а вона не приживалася. А от щодо тюльпанів, то тут інша історія.
   Щороку 9 травня я, Михайло Цимбалюк (журналіст, поет), покійний уже Юрко Кузнєцов (власкор республіканського радіо) приходили на військове кладовище. Там зустрічалися з Миколою Никаноровичем, клали квіти на могилки невідомих вояків, а потім ішли до Никаноровича додому. Він же жив у будинку напроти кладовища. У невеличкій кімнаті за круглим столом поминали загиблих на фронтах, слухали розповідь Миколи Никаноровича – фронтовими дорогами довелося і йому пройти, випити сповна чашу воєнного лихоліття.
   Якось Никанорович перепитав чи тюльпани, що на могилки клали, з дачі я приніс. Та ні, кажу, мої якісь низькорослі, непоказні, то я в підземці купляю. Не гоже так, ті швидко вянуть, наче і не дорікнув чоловік. А вже згодом, як повернувся з санаторію – чи то з Трускався, чи то з Миргорода – приніс кільки цибулин тюльпанів. Наступного 9 травня я вже пішов з пишним букетом червоних тюльпанів з власного городу. Кілька квіток дав Никаноровичу і разом поклали на могили загиблих воїнів.
   Найдовше цвітуть чорнобривці. І найбільше їх на городі. Щовесни  Микола Никанорович з’являвся з пакетиком насіння цих квітів.
- Новий сорт, - казав і висівав їх уздовж стежки до криниці та від хати до хвіртки. За помічника брав уже старшенького внука Антона. То ж хлопчина всім пояснював, що то цвітуть чорнобривці діда Магери.
   З букетом чорнобривців ішли ми до Никаноровича і першого вересня – на день його народження та початок навчального року. І він дуже тому радів, що вітали його в цю днину. Не стільки як іменинника, але як Учителя, Педагога, Освітянина. Пишу ці три слова з великої літери, бо таки Микола Никанорович Магера і справді був великим Учителем, Педагогом, Освітянином. Педагогічній роботі він присвятив усе своє життя. Письменництво й учительство міцно переплелися в його долі.
   …Відійшов у вічність Никанорович. Повиростали мої внуки. Та щовесни зацвітають тюльпани і вже з внуками йду на цвинтар і кладу квіти на могили загиблих бійців. А з літа й до пізньої осені вздовж стежки кущуються червоні, малинові, жовті чорнобривці…
   Чорнобривці діда Магери.



                                                                         П. Хорошенюк