Перейти до основного вмісту

Творчість


   В 1989 р. вийшла в світ повість М. Магери «Кам'янецькими стежками», в якій оповідається про прибуття Тараса Шевченка до Кам'янця-Подільського. В повісті митець проявив себе як майстер пейзажу.Значною мірою творчість Миколи Магери була стосувалася дитячої літератури. Ось деякі з його творів:
  • «Пастушки»;
  • «Друзі»;
  • «Зелені паляниці», до якої увійшли новели, оповідання, казки;
  • Повість «З давніх літ»;
  • Казка «Хоробрі з Найхоробріших».

  В 2003 р. Микола Магера випустив книжку «Безсмертний корінь», присвячений 600-літній річниці свого рідного міста Дунаївці. В казці «Квітка папороті» (2006 р.), письменник через художній прийом (використання сну) розкриває жахіття тоталітарної системи.

  Миколою Магерою написані також і драматичні твори, що увійшли у збірку «Їх щастя попереду». Автор також написав повість «Мій Т. Г. Шевченко» та «Пісня про кохання».
Джерело

   Детальніше з творчістю Миколи Магери ви можете ознайомитися на сторінках де ми зібрали його прозові та поетичні твори.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Їжачок

 Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки,...

Тополя

  Росла собі край дороги тополя все вгору та вгору. Мимо неї вдень і вночі стрімголов мчали таксі, вантажні автомашини, автобуси, ліниво повзли трактори з причепами, обкутували їдким димом мотоцикли і мопеди.   Дорога гула, ревла, стогнала.   А тополя то припадала пилом, то вмивалася дощами, то обсушувала свої листочки на сонці. Звикли до неї водії і пішоходи, ковзали байдужими поглядами й мчали чи йшли далі.   Якось уранці, коли сонце обняло своїми ласкавими променями дерево, на протилежному боці дороги чубатий хлопчина гукнув до матері, що вела його за руку:  — Мамо, дивіться!  — Що там, сину?  — Тополя засвітилася.   Жінка стала й радісно усміхнулася: тополя справді ніби зайнялася ізсередини. Листочки навколо стовбура пожовкли, а зовні ще милували око потемнілою густою зеленню. Тому й здавалося, що дерево підсвічується невидимими світильниками.   Хлопчик допитувався:  — Мамо, там лампочки? Як на ялинці?  — Ні...