Перейти до основного вмісту

Творчість


   В 1989 р. вийшла в світ повість М. Магери «Кам'янецькими стежками», в якій оповідається про прибуття Тараса Шевченка до Кам'янця-Подільського. В повісті митець проявив себе як майстер пейзажу.Значною мірою творчість Миколи Магери була стосувалася дитячої літератури. Ось деякі з його творів:
  • «Пастушки»;
  • «Друзі»;
  • «Зелені паляниці», до якої увійшли новели, оповідання, казки;
  • Повість «З давніх літ»;
  • Казка «Хоробрі з Найхоробріших».

  В 2003 р. Микола Магера випустив книжку «Безсмертний корінь», присвячений 600-літній річниці свого рідного міста Дунаївці. В казці «Квітка папороті» (2006 р.), письменник через художній прийом (використання сну) розкриває жахіття тоталітарної системи.

  Миколою Магерою написані також і драматичні твори, що увійшли у збірку «Їх щастя попереду». Автор також написав повість «Мій Т. Г. Шевченко» та «Пісня про кохання».
Джерело

   Детальніше з творчістю Миколи Магери ви можете ознайомитися на сторінках де ми зібрали його прозові та поетичні твори.



Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Їжачок

 Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки, вкритої густими гострим
Дописати коментар
Докладніше

Ластів'ята

  Наш будиночок майже біля самого моря. У кімнаті повно сонця і солонуватого повітря. Коли море спокійне, ми чуємо, як у воду пірнають чайки. А коли воно розіграється, то спінені хвилі набігають аж на наш поріг.   Двадцять днів тому, коли ми влаштувалися в цій невеликій дерев’яній хатці, то дуже здивувалися, що над дверима ластівки звили собі гніздечко. Середнього зросту чоловікові до нього можна було й рукою дотягнутись.   Не знаю чому, але це гніздо не було побудоване за всіма правилами ластів’ячої архітектури. Пташки не примурували гніздечко наглухо до стелі, як це робить більшість їх родичів, а залишили свою хату без даху. Тому четверо ластів’ят весь час висували пухнасті голівки з гнізда. Здавалося, що вони тягнуться до безмежного моря.   Ми не раз спостерігали, як працьовиті батьки годували своїх ненажерливих дітей. Ще й не було видно матері, а великі жовті ротики розкривалися їй назустріч. Ластівки давали їсти малятам по черзі: спочатку крайньому, політають, політають і
Дописати коментар
Докладніше
☌