Перейти до основного вмісту

Неслухняне курчатко

  Знаєте, чого одна курочка вдягнена у рябеньке платтячко, друга – у жовте, третя – у біле, інша – у чорне, а півники завжди у барвистому вбранні? Не знаєте?
  Якось курка нанесла яєць і висиділа аж десятеро курчат. Такі вже вони гарненькі, м’якенькі, геть-чисто у білому пуху. Рано-вранці квочка вивела своїх малят на подвір’я. А на подвір’ї всі стежки були обсаджені квітами. Цвіли там і купчаки, і чорнобривці, і флокси, і настурція, і троянди, і айстри, і ромашки. Яких там тільки не було квітів! І червоні, і жовті, і білі, і сині, і оранжеві. Такого дива на своєму короткому віку курчата ще не бачили.
  Найхитріше курчатко звернулося до матері-квочки:
 – Матусю, що це таке гарне?
 – То, дитинко, квіти.
 – Де вони тут взялися? – запитало друге курчатко.
 – Бабуся посадила.
 – А хто така бабуся? – запитало третє курчатко.
 – Вона старенька і дуже ласкава. Скоро її побачите, вона вам пшонця винесе.
 – А що таке пшонце? – запитало четверте курчатко.
 – То дуже смачна їжа. Від пшонця ви будете швидко рости.
 – А навіщо нам рости? – запитало п’яте курчатко.
 – Щоб бути такими, дітоньки, як я.
 – А навіщо нам бути такими, матусю, як ви? – запитало шосте курчатко.
 – Щоб яєчка, дітоньки, нести.
 – А навіщо яєчка нести? – запитало сьоме курчатко.
 – Щоб квочкою стати.
 – А навіщо квочкою бути? – запитало восьме курчатко.
 – Щоб маленьких курчаток висидіти.
 – Яких курчаток висидіти, матусю? – запитало дев’яте курчатко.
 – Таких, дітоньки, як ви.
 – І вони будуть такі, як ми? – здивувалося десяте курчатко.
 – Такі, дітоньки, такі,— щасливо квоктала квочка.
  Курчата дуже зраділи цьому і почали весело гратися. Коли маленькі вдосталь награлися, то захотілося їм пити. Підбігло двоє курчаток до ромашок і побачили на білих пелюсточках крапельки води.
 – Що це таке прозоре, матусю, що в ньому сонячні зайчики граються? – запитало курчатко.
 – То, дітоньки, росичка,— відповіла квочка. – Хто нап’ється з ромашки, в того виросте біле-пребіле пір’ячко, а хто нап’ється росички з настурції чи кульбаби, той матиме жовтеньке пір’ячко. Хто ж питиме росичку з різних квіток, той вбереться в рябеньке платтячко, як ось у мене. Найкраще вбрання матиме те з вас, котре нап’ється водички із струмка після дощу, коли на небі веселка засяє.
  Кинулися курчатка пити росичку з квітів, які кому припали до вподоби.
  А одне, найбільшеньке, все поглядало на небо, чи не пливе з моря-океану хмара синя, чи не несе вітер на своїх крилах красуню-веселку.
  Таки дочекалося мале. Надвечір темна хмара заховала сонце, почало блискати і гриміти. Скоро й дощ пішов. Тільки впали останні краплі з неба, як у високості з’явилася веселка. Та така яскрава, така різнобарвна, аж очі у себе вбирала. Курчатка побачили веселку і до матері:
 – Що то на небі, матусю?
 – То веселка, дітоньки, веселка.
  Як почув найбільшенький про веселку, притьмом побіг до струмочка, що в’юнився між споришем на подвір’ї, І напився з нього води.
  А найменшеньке курча було дуже неслухняне. Квочка кличе його їсти, а воно тікає у бур’ян, мати просить, щоб воно погрілося у неї під крилом, а воно, хоч і змерзло, та бігає, ніби на нього ґедзь напав.
  Гралося те курчатко, гралося, аж доки побачило велику калюжу з брудною-пребрудною водою. Тільки хотіло напитися звідти води, аж квочка як закричить:
 – Не пий, не пий, дитино, тієї брудної води, не пий!
 – А я хочу! – зухвало вигукнуло курча"-
 – Не пий, дитино, бо матимеш таке брудне пір’ячко, як та вода.
 – Ну І хай! – заверещало мале і всунуло дзьобик у калюжу.
 Таки напилося курчатко тієї брудної води.
  Може, місяць минув з того часу, може, й два, не скажу вам.
  Курчата попідростали, у пір’ячко вбралися. Квочка радіє, що діти у неї такі гарні і чистенькі, бо слухняними росли. І біленькі, і рябенькі, і жовтенькі, а півник то такий красень, що ні словами передати, ні пером описати. Як веселка після грози.
  Лише одна курочка ніби з болота вилізла. Якась вона брудна,, наче ніколи не вмивається.
  Гляне часом вона на своїх сестричок і братика і ледь не плаче: "Чого я матусю не слухала?        Навіщо я пила воду з калюжі? Була б і я така гарна, як мої сестрички".

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Їжачок

 Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з’їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфелики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими руками, щось тихо доводила чорноокому.   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що покотився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки,...

Синьоокий серпень

  Чи бачили ви, як цвітуть Петрові батоги? Не бачили? І не знаєте, які вони? Може чули, як старенькі їх іще називають диким цикорієм! А ростуть вони на узбіччі доріг, на занедбаних пасовищах, під плотами, на смітниках. Аж до серпня стирчать голі, безлисті кущики з довгими прутиками.   І раптом сонячного ранку серпень розвішує по тих довгих прутиках круглі шматочки синього-пресинього неба. І ті дивовижні синьоокі кущі-букети милують очі доти, поки сонечко із зеніту не зверне до заходу. Тоді квіточки, наче по команді, скручуються, ховаються у пазухи, і стає знову кущ непривабливим аж до наступного ранку. А як тільки вранішнє сонечко вип'є із прутиків росичку, то і заяскравіють неповторної краси сині квіточки. Від кольору цих квіточок у нашому селі Могилівці здавна місяць серпень називали синьооким.