Хитрий горобчик

  Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки в журналах. З хати вийшла бабуся і запитала:

 — А листа від дядька Михайла нема?

 — Нема, бабусю,— відповів я.— Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла.

  Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла ними очі, взяла газету і промовила:

 — Що там у білому світі робиться?

  Я любив спостерігати за старенькою, коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть глибокі зморшки розгладжувалися на чолі і навколо очей. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна.

  Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!"

— Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети.

— Не знаю,— відповів я і оглянувся.

  Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" Та так жалібно. Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні дроти.

 — Глянь-но,— показала вона на дріт.

  А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро.

  Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують.

  Довго ми пташками милувалися. Раптом бабуся до мене:

 — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"?

  І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам.

  Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його.

 — Бач, таке мале, а вже хитре,— промовила бабуся.— Видно, голод — не пан, як скрутить, то й соловейком заспіваєш.

  Коли ситі ластів'ята почали гратися в синьому небі, на дроті залишився самітний горобчик. Він притих, зіщулився.

 — А що, дохитрувався? — засміялася старенька.— Краще своїх батьків пошукай, а то десь побиваються за тобою, хитрунцем.

  Горобчик ніби послухав тієї ради, бо несподівано нашорошився, цвірінькнув раз, вдруге, змахнув крильми і загубився на городі у високих соняшниках.

  Бабуся усміхнулася і розгорнула газету.