Людина може жити вічно, якщо живуть її справи. Хороші справи. І якщо сади час від часу потрібно оновлювати новими саджанцями, то є вічний, нев’янучий сад – сад творчості Миколи Никаноровича Магери. І складається він, насамперед, з великої любові до людей, до природи, до навколишнього світу... А проріс він прекрасними книгами...
Кожного першого вересня, у день свого народження, він приїжджав на рідну Дунаєвеччину, щоб разом із школярами відчути хвилюючу радість малинових переливів шкільного дзвінка. Не менш тривожними були зустрічі на малій батьківщині і в день випуску. Тоді письменник неодмінно пригадував 1941-й, коли за кілька днів до окупації рідного міста отримав атестат зрілості. Найбільшим бажанням для юні, яке він висловлював, це – бажання миру та здійснення мрій.
Мабуть, немає жодної школи району, де б не побував Микола Никанорович. Його любили діти, бо, незважаючи на свій поважний вік, він спілкувався з ними нарівні. І не випадково його твори були введені до шкільної програми. Адже вони – невичерпне джерело мудрості, людяності, доброти та душевності.
Коментарі
Дописати коментар