Поки раніше наші громадські активісти обговорювали, потрібна чи не потрібна нам вулиця Миколи Никаноровича Магери, нашого земляка, подільського письменника, першого керівника відродженого обласного товариства "Просвіта", лауреата Хмельницької обласної премії імені Т.Г.Шевченка та премій імені Мелетія Смотрицького, Богдана Хмельницького... Поки ішли у нас дебати, обласне управління культури і туризму, Хмельницька централізована бібліотечна система та інші структури, заклади, організації ПЛАНУВАЛИ проведення Магерівських читань. Вони вже традиційно проходять у вересні, коли народився письменник.
На наш сором дізналась, що 1 вересня, у день народження Миколи Магери, з Хмельницького (!) на могилу (Могилівське кладовище) приїжджали журналісти та письменники Павло Хорошенюк та Михайло Цимбалюк, щоб поклонитись від імені всіх друзів по перу, шанувальників творчості, а то й просто однодумців. Приїхали з великим букетом квітів-соняшників, які так любив М, Магера... Та і сам був СОНЯЧНИМ....А заповідав письменник похоронити його на рідній та милій серцю Дунаєвеччині.
На заходах вшанування пам'яті М.Н. Магери від імені земляків побувала і я. З цікавістю слухали студенти педагогічної академії спогади тих, хто знав особисто письменника. Вразили прекрасною підготовкою та знанням дитячої літератури (автором якої є Микола Никанорович) наймолодші відвідувачі однієї з бібліотек. Представляючи вдячних і не зовсім ...земляків, я не розповідала про ті круті віражі думок, суперечок, обговорень типу: чи має право Магера, щоб назвали його ім'ям вуличку (навіть не вулицю), чи ні.
Він - визнаний, чесний, чистий і відвертий зі своїю совістю і з читачем. Такий був, таким і залишився у серцях справжніх людей.Бо стояв значно вище "не поділеної" кимось межі чи ще якихось дріб'язків.
Такі люди, як він, залишаються в історії, бо несуть добро і світло. Дріб’язковість просто розчиняється в сірій імлі...
Валентина Байталюк
Коментарі
Дописати коментар